Тримаймося за радість

Без багатьох речей можна жити, лише без радості – ну ніяк. А найбільше її відчуваємо під час зустрічі Нового року. Хто ж тут стане заперечувати? І коли запитав у нещодавно демобілізованого танкіста з села Дніпровське Дениса Трегуба, що йому найбільше запам’яталося під час служби в армії, той миттєво відповів: «Зустріч Нового року». Ось так! Навіть в армії є обставини, які ніхто не може змінити.

Інформація зацікавила. Ось чому попрохав Дениса розповісти про це більш детально. Чим саме запам’яталася та незабутня новорічна ніч? Про що дізнався, що відчув, – і піде далі мова.

…Вже давно забулися вимогливі слова повістки з райвійськкомату «належить з’явитися…». Згадується хлопцеві той час, коли став у стрій незграбних ще новачків, зодягнених у військову форму. Потім була присяга. А далі – армійські будні зі своїми радощами й прикрощами, невдачами і перемогами. Та найбільше з нетерпінням чекали зустрічі Нового року. Бо стало відомо: сядуть всі в казармі разом за один довгий святковий стіл. І ті, хто носить солдатські погони, і хто офіцерські.

Дехто з читачів, мабуть, зауважить: а куди ж поділися дисципліна, твердий армійський порядок? Якщо так скрізь чинитимуть, то що очікувати від служби? Звичайно, на тлі війни це ніби спроба дешевого піару військових чиновників. Чи можливо це був невторований новий підхід до обставин, які щороку повторювалися і диктували в новорічну ніч? А, можливо, в умовах війни – психологічний самозахист від падіння духу? І приводу засмучуватися, засуджувати в цьому когось не дає спогад Дениса.

…Ніхто з хлопців вже і не задумувався над тим, де і як буде зустрічати Новий рік, де взяти спиртне… І все це могло статися за межами військової частини. Тільки ні! Дзенькали гранчаки, наповнені однаковими невеличкими дозами символічного шампанського. Ніхто нікому не заперечував виголошувати короткі побажання, тости. Це відразу з’єднувало усіх в найголовнішому бажанні – швидше перемогти ворога і повернути наші землі.  А ще це було схоже на велику дружну, міцну сім’ю. Кудись зникло і хворобливе пригнічення від військового укладу життя. Та, все ж таки, головним досягненням було те, що всі молоді вояки були перед очима командирів, що давало можливість легко стежити за дисципліною кожного. Немаловажним було і те, що між усіма збереглася атмосфера дружби, взаєморозуміння, довіра один до одного.

Дванадцята година новорічної армійської ночі теж стала якоюсь розвагою. Із самохідної артилерійської установки пролунало кілька пострілів в повітря холостими снарядами, що сповіщало - наступив новий рік. Це в тисячу разів більше вражало, ніж зірка кремлівської башти і бій курантів.

На ранок наступного дня у всіх були свіжі голови і ніякої втоми. Воїни хвацько віддавали честь своїм командирам. А в очах кожного світилася радість, яку подарувала новорічна ніч.

Григорій ПЕТРЕНКО,

громадський кореспондент

3 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі