У СМОЛЯНОМУ ПОЛОНІ

Коли два роки тому нашій газеті довелося описувати непросту тему екологічної ситуації у Святовасилівській громаді через діяльність сумнозвісного асфальтобетонного заводу, ми були переконані, що вона звучить на шпальтах районки вперше і востаннє. Однак, не так сталося, як гадалося. Не зважаючи на запевнення керівництва згаданого підприємства, завод не припинив свою діяльність попри обіцянки. Умови існування, у яких опинилися мешканці громади, є надзвичайно непростими. Переконатися у цьому може кожен, хто відвідає Святовасилівку чи найближчі до неї села. Розбиті внаслідок майже цілодобового руху вантажівок автошляхи – ще не найгірша проблема. Неймовірний сморід смоли та спеченого асфальту, який стоїть у повітрі – ось справжнє лихо для селян. Люди скаржаться, що влітку неможливо відчиняти вікна у власних оселях, сушити білизну чи просто перебувати на подвір’ї. Погіршується самопочуття. Дісталося не лише тим, хто живе у безпосередній близькості до заводу, а й кожному мешканцю Святовасилівки і не тільки, бо вітер розносить «зловонія» на величезну відстань.

Тут же, не так далеко, знаходиться дитячий садочок і школа громади. Директор останньої, депутат районної ради Ольга Мінаєва обурена ситуацією та говорить, що часто дітям доводиться перебувати у душних класах, бо відчинити вікна просто не можливо: «Ми маємо кілька років поспіль величезну проблему - асфальтний завод, який не відповідає жодним нормам, знаходиться поблизу скупчення дітей (школа і садочок), труїть нас і знищує наші дороги! Вже й звернення писали, і підписи збирали, на зібрання ходили, і в екологічну інспекцію зверталися, а на прохання надати акти-дозволи, керівництво заводу показало лише паспорт на установку. Цікаво, все ж таки, хто надав дозвіл на діяльність заводу у населеному пункті!»

Раніше ми з’ясували у голови громади Віталія Стеценка, що Святовасилівська сільська рада надала лише погодження на початок робіт підприємства, яке мало проіснувати не більше трьох років. Саме ж керівництво заводу неохоче переконувало, що дозвільну документацію видала Дніпровська ОДА разом із Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. До цього часу вказані дозволи не вдалося побачити ні нам, ні будь-кому ще.

Діяльність асфальтобетонного заводу породила для місцевих мешканців ще одну проблему. Будинки, які розташовані неподалік автошляхів, якими рухаються вантажівки, просто тріщать по швах. Так, до прикладу, сталося у мешканців Рясного. На стінах будівель почали з’являтися тріщини. Люди не бачать плюсів від діяльності заводу. Можливо комусь десь він і приносить покращення та кошти– тільки не мешканцям Святовасилівки. Люди неодноразово зверталися до різних інстанцій, тієї ж Державної екологічної інспекції, але позитивної відповіді не отримали.

Ми запитали у самих святовасилівців, що вони думають про діяльність заводу та її можливі наслідки для екології та здоров’я людей, і ось які відповіді отримали:

Інна КАРАБАЗА: «Дуже стійкий сморід стоїть навіть в центрі села, а тут і школа, й дитсадок».

Ірина ОГІЙ: «Це жах якийсь! Ми вікна не можемо відчинити на провітрювання, на подвір’ї нестерпно знаходитися. А потім думаємо, звідки в людей онкозахворювання і т.д. За дороги взагалі інша тема, вони не те що не відремонтували, а познімали асфальт той, що був, а де не познімали, то добивають його в усіх напрямках».

Тетяна ПЧЕЛЄНКОВА: «Це якась екологічна катастрофа, сморід навкруги, поруч школа, дитячий садочок. Чим дихають наші діти, наше майбутнє?»

Юлія ГОТЬКО: «Дихати немає чим, постійні запахи смоли, з 6-ї години вже працює завод і до 22-ї. Ми проживаємо в с.Рясне, а таке відчуття, що на заводі!»

Надія НЕЧЕРДА: «Коли вітер віє в нашу сторону - це такий сморід, що онуку в хату заводжу. Розбивають наші сільські дороги, скоро почнуть випадати вікна. Я противник асфальтного заводу!»

Ганна КУБАЙЧУК: «Смердючий завод робить цілодобово, нам уже нічим дихати. Ховаємося у хатах, і стіни вже засмерділися. А нашій владі, начхати на людей. Як нам жити, коли завод на відстані 200 метрів? А нашій громаді немає ніякого діла до нас».


«Поки люди не знають, як з тим заводом боротися».

Звісно, це не всі коментарі, які ми отримали, але жодної позитивної відповіді не було. Людей бентежить і лякає те, що відбувається, а ще більше тривожить та обставина, що ніхто не може чи не хоче вирішити проблему. Можливо, хоч перед черговими виборами цю статтю прочитають ті, хто так любить роздавати обіцянки, та хоч якось допоможуть людям.

Ігор ІВАНОВ, головний редактор

8 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі