• Olena Reynat

Чому «сумують» поштові скриньки…

Хоча значимість друкованого слова і наближається до нуля, все ж таки, щосуботи продовжує ніжно і тихо шелестіти в наших руках свіжий номер рідненької газети «ВПЕРЕД». Не тільки в Солоному, а й подекуди вдалині теж ще видніються сільські оселі, де з нетерпінням виглядають поштарку з газетою «ВПЕРЕД» - єдиною відрадою на селі. На жаль, у цей час прогресивний «дядько» Інтернет все активніше заганяє в кут друковане слово. Не так давно наші поштові скриньки були дійсно перевантажені газетами й журналами, а сьогодні вони «сумують», бо стали мати інше призначення: в них де-не-де можна побачити щось схоже на газету, а в основному в них вкидають різного роду платіжки, повідомлення про заборгованість, про нові тарифи, рекламні буклети, листівки, не рідкість і недопалки та інший непотріб. Лише під час виборчих кампаній поштові скриньки ніби «оживають».


Блискавкою проситься і згадка про те, як всі ми колись кидалися до поштових скриньок, почувши їх торохтіння. Це був сигнал – принесли «Впередку». Та й двері ніколи не поспішали відкривати. Спершу заглядали в поштову скриньку, від такого діяння відчувши лише радість. А що ми сьогодні відчуваємо, коли бачимо оте все вище перелічене? Це знесилює нас. Хоча навіть і не помічаємо, як падаємо у прірву, яка руйнує наші душі. Чому люди старшого віку і сьогодні не хочуть розминутися з газетою «ВПЕРЕД»? Бо разом з нею у свої 60-70 літ вони залишаються оптимістами і молодими душею. Тому навіть за мізерної пенсії завжди знаходять кошти, щоб передплатити улюблену газету. Ось з кого треба брати приклад. Повірте, тоді і життя покращає, і самі кращими почнете ставати. Хоча інколи важко переконувати «невірно» мислячих осіб. У них є своя точка зору. Бо саме від неї відчувається, що такі люди ніби живуть не на своїй рідній землі. Ось чому саме серед таких і зустрічаються «путінські підспівувачі». Від таких тільки й чуєш: «А куди дивиться влада?» На жаль, забувають себе запитати: «А куди дивлюся я? Чи правильно дію в даній ситуації? Що зробив для своєї Батьківщини?»…

Ми вже багато чого втратили. Ми всі це добре знаємо, як таблицю множення. Збережемо хоча б місцеву газету «ВПЕРЕД». А для цього потрібно стати лише її передплатником. В умовах війни це буде вагомий внесок у збереження нашої державності. А ще – це буде тішити і зір Кобзаря, який дивиться на нас з надією, що ми заб’ємо тривогу і не опинимося перед загрозою зникнення газети «ВПЕРЕД», яка в листопаді цього року зустріне своє 90-річчя.

…Писав я, а диктувало ці рядки, саме життя.

Григорій Петренко, громадський кореспондент

8 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі