Яким буває присмак перемоги



Цьогоріч ми дуже скромно відзначили дату визволення України від фашистських загарбників. Якщо не сказати більше. Безумовно, позначилися карантинні обмеження на проведення масових заходів. А ще люди знаходилася в очікуванні результатів місцевих виборів.

Ось чому керівник ветеранської організації району Лідія Миколаївна Багорко намагалася знайти вихід із ситуації. «Скоріше за все, актив нашої організації обов’язково покладе квіти до меморіалу загиблим воїнам в Солоному», - висловила вона ідею. І її було успішно реалізовано за участі працівників районної ради і адміністрації, місцевої територіальної громади.

Але не все так і погано. Для прикладу, в селі Військовому оновили історичну пам’ятку, створену на честь воїнів, які загинули під час переправи через Дніпро – меморіальний комплекс «Дніпровський плацдарм». Щороку його відвідують тисячі людей, аби вшанувати пам’ять полеглих.

На проведення робіт з обласного бюджету виділили близько 2 мільйонів гривень. Цим коштом привели до ладу курган, стели та надгробок, уклали плити, пофарбували пам’ятник та реставрували надпис. Облаштували і навколишню територію.

Свого часу, а подія відбувалася в далекому тепер 1985 році, довелося писати газетний репортаж про відкриття меморіалу. Раніше, поблизу акацієвої лісосмуги, тут стояв лише скромний обеліск із дерев’яним парканчиком. Проте значимість історичного місця пам’яті ні в кого не викликала сумнівів. На узбережжі часто зустрічалися фронтовики, яким у буремні роки війни саме і довелося форсувати Дніпро в районі сіл Військове-Вовніги.

Одне з таких незабутніх спілкувань було присвячене фіналу Всесоюзної військово-спортивної гри «Зірниця», заключний етап якої мав відбутися саме на берегах могутньої ріки. Штаб «Зірниці» очолював тоді бойовий льотчик, а згодом космонавт, двічі Герой Радянського Союзу Георгій Береговий. Ветеран побув з побратимами недовго і незабаром поїхав до Дніпропетровська. Ну а однополчани затрималися, приємно вражені гостинністю і радушшям солонянців. На розстеленому брезенті – дефіцитні балики і сервелат, широкий вибір згарячувальних напоїв. Але…

Слово бере фронтовик і розповідає історію, яка неабияк закарбувалася у пам’яті. Під час звільнення території їхня рота проходить маршем через українське село. Люди знесилені боями, безсонням. Та несподівано вибігає на вулицю жіночка з пляшкою самогону і починає частувати визволителів з алюмінієвої кружки краплинами цього напою. «Не повірите, для мене присмак тієї горілки – ніби омріяна перемога! – хвилюється ветеран. - Лише вдумайтеся: жінка пережила окупацію, дві холодних зими разом з дітьми. А приховала пляшку, скоріше за все, на крайній випадок. І ось він настав! А чи немає у нас самогону? Так хочеться вернутися у роки молодості…»

Своїм нібито простим запитанням фронтовик поставив організаторів зустрічі у непросту ситуацію. Хто міг передбачити, що після кількох чарок коньяку комусь захочеться ще й самогону скуштувати? Вирішити проблему доручили нам із секретарем парткому місцевого колгоспу імені Калініна Олександром Цибуном.

Коротка передісторія. Справа в тому, що саме комуністи господарства виступили з ініціативою зробити територію навколишніх сіл, як-то кажуть, вільними від алкоголю. І це рішення разом з депутатами затвердила на сесії Військовий сільський голова Трусевич Валентина Григорівна.

Олександр Федорович добре знав ситуацію. Ось чому нас скрізь очікує фіаско. Під’їздимо райкомівським уазиком до одного подвір’я – господар характерно розводить руками: «Немає!» До іншого – той взагалі б’є себе руками в груди. Мовляв, і не було ніколи.

«Не вилазь із машини, можливо вони тебе бояться», - висловив припущення О.Ф.Цибун.

Через кілька хат під’їхали до такої собі баби Марії, яка жила край вулиці. То вже була наша остання надія. І її зуміли використати, бо відступати просто нікуди.

А ще роздобули казанок, наламали у степу молодої кукурудзи. Домашньою горілкою щедро почастували усіх ветеранів. В руки кожному дали ще й по свіжозвареному качану. Заблистіли очі фронтовиків. Чи й багато треба людині? Пригадали непростий шлях, що його довелося пройти фронтовими дорогами. І такими зустрічами багата солонянська земля.

Микола ТКАЧУК, відповідальний редактор,

член НСЖУ

15 перегляд0 коментар