• Olena Reynat

Як довго житиме пам’ять?

Над Гряковою Могилою знову натужно виконують розворот ворожі бомбардувальники, аби піти у чергову атаку. Їм це легко робити, розганяючись з бетонних плит аеродрому в Кривому Розі. А ось радянська авіація не в змозі прикрити небо від фашистів. Польові злітні смуги розкисли від осіннього дощу.


У хмарах розривів принишкло, ховається за вибалком село Наталівка. Гримить навколо фронт. Цей день не виявився вдалим для підрозділів 27-ї гвардійської стрілецької дивізії. В одному лише епізоді звільнення Солонянщини від фашистських загарбників, серед широких степів зі старовинними скіфськими курганами, високим залізничним насипом, який служив міцним укріпленням для ворога, загинуло близько тисячі наших бійців і командирів! Саме такі приголомшливі цифри згодом напише в оперативному зведенні красивим каліграфічним почерком писар під диктовку старшого командира. І цей текст є німим свідченням колишньої кривавої війни.

А ми крокуємо далі стежками історії. В селі Наталівка побудовано цілий меморіальний комплекс пам’яті про загиблих у роки Другої світової війни. Багато імен збереглося для нащадків, вони хоч знають місце поховання рідних і близьких їм людей. А скільки тут невідомих лежить?! Це завжди викликало подив. В ході наступальних боїв гинуть солдати, сержанти, офіцери Червоної армії, а їх у своїй більшості безіменними складають до братських могил. Можливо на меті було приховати оті величезні втрати особового складу, невміння командирів вести бойові дії?

Ще один нюанс кидається в очі. У наступ на ворога йшли бійці гвардійської стрілецької дивізії, еліта так би мовити армії. А їм в спини цілилися кулемети загороджувальних загонів НКВС. Мабуть, що спонукали гвардію виявляти більшу хоробрість? Всі поховані разом, бо смерть об’єднала і відважних, і тих, хто сидів в окопі з кулеметом та був готовий стріляти по своїх.

Запеклі бої точилися поблизу колишнього села Сигнальне. Фронт тут зупинився надовго, втрати з обох сторін були великими. Позаростали з часом колишні окопи і бліндажі. Тільки земля почала виштовхувати назовні залишки солдатів, ніби натякала: їх треба упокоїти по людські. Дійшло до того, що механізатори стали відмовлятися тут працювати. Чорнозем буквально білів людськими кістками.

І тоді за діло взялися члени громадської організації «Пошук». Залишки загиблих було виявлено, відбулося урочисте їх поховання в селі Промінь на місці меморіального комплексу. Це дуже правильна ідея, справа.

Багатьом відоме гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Або інше: «Війна не закінчиться, поки не буде похований останній її солдат». Звучить дуже хвилююче. І що з цього виходить? Довелося розмовляти з так званим «чорним археологом», який полюбляє разом з однодумцями проводити розкопки часів Другої світової війни на території нашого колишнього Солонянського району. Навіть десь карту роздобули зі схемою старих окопів. Під час останніх розкопок несподівано провалилася земля, відкрився вхід до бліндажу. А там… Штабелями у три ряди викладено тіла загиблих червоноармійців. Чому їх не поховали у свій час? Ще одна загадка минулого часу.

«Чорні археологи» вирішили не турбувати знайдені людські залишки, присипали назад отвір бліндажу. Пообіцяли повідомити про знахідку, так би мовити, офіційних пошуковців. Вони знають, що робити далі.

Скільки таких ось бліндажів, старих окопів розкидано по нашій землі. І чи вистачить на всіх загиблих людської пам’яті? Ще те питання. Бо на зміну одним подіям приходять інші, які просто не можуть не хвилювати людські серця.

Світ дуже швидко змінюється. В 1943 році звільняли солонянську землю від німецьких фашистів. А зараз плюндрують українські міста і села, вбивають мирних жителів вже фашисти російські. Непрошеними прийшли вони на чужу територію зі зброєю, схожі на дикунів, звірів. Трагічні події в Бучі та інших наших містечках у цьому переконують. Бо тепер справа за Гаагським трибуналом, який вже розслідує злочини загарбників проти людяності і людства.

Своїми діями Росія поставила себе поза законом перед усією світовою спільнотою, одним розчерком перекресливши спільне минуле. Бо для українців 9 травня став тепер звичайним робочим днем. А святкуємо ми День визволення від нацизму в Європі 8 травня разом з іншими її країнами. І як тепер це пояснити шанованим безпосереднім учасникам тієї війни, які ще продовжують свій життєвий шлях? Серед таких Демченко Лідія Григорівна – с.Олександропіль, Заболотній Іван Гаврилович – с-ще Новопокровка, Єременко Віра Григорівна – с-ще Солоне, Кармазін Павло Парамонович – с.Святовасилівка, Мелещенко Григорій Прокопович – с.Наталівка, Розина Газізе Касянівна – с-ще Солоне, Татара Іван Іванович – с.Сурсько-Михайлівка. Як бачимо, усього семеро їх і залишилося.

Побажаємо живим здоров’я й оптимізму, вшануємо пам’ять тих, хто вже завершив такий непростий шлях життя. На архівному фото їх ще дуже багато, славних ветеранів, які були колись і залишаються тепер гордістю нашого степового краю. Виблискують на грудях ордени й медалі мешканців Солоного, ветеранів Малозахариного. Не кориться рокам Іван Іванович Татара. А прапороносцем Перемоги на колишніх мирних демонстраціях залишився у пам’яті Дмитро Миколайович Строменко.

Шанують пам’ять про ветеранів у Привільному та навколишніх селах. А ще на місці переправи у Військовому, де встановлено величний монумент. Його люди відвідують просто за велінням серця.

А це фото стосується усіх фронтовиків. У клубках диму котять «сорокоп’ятку» на нову позицію артилеристи. Попереду крокує з гвинтівкою просто солдат. На обличчі застигли роки життя, йому б з онуками бавитися. Але війна покликала у дорогу. І чим закінчиться непростий шлях? Хто тоді знав про це?

Сьогодні в життя солонянців увірвалася нова війна, яку цілком справедливо можна вважати вітчизняною. І не дано іншого варіанту, аніж перемогти. Бо агресор намагається повністю знищити країну, українців як націю. Чимось ми дуже не подобаємося варварам зі сходу, хочуть нав’язати свій «руській мір». Живіть з ним самі, дикі ординці.

Але нова війна збирає свій сумний ужинок. З усіма почестями віддали рідній землі тіла нещодавно загиблих героїв. Це Горбун Сергій Вікторович (с.Павлівка), Верховецький Ігор Вікторович (с.Василівка), Шерстюк Олександр Анатолійович (с.Безбородькове), Шевченко Роман Олександрович (с.Аполлонівка), Резніченко Олександр Володимирович (с-ще Солоне), Собильський Микола Леонідович (с.Наталівка), Песоцький Андрій Анатолійович (с.Військове). І це мабуть що й не кінець. Надто жорстокі бої тривають за Донбас, в усіх місцях військового протистояння. Нам потрібно в них перемогти, і ми переможемо. А пам’ять про захисників рідної землі залишиться невмирущою.

20 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі