• Olena Reynat

Як колгосп став мільйонером?

Про славну трудову історію Солонянщини

Кажуть, стародавні римляни так вважали: про минуле слід говорити і писати лише добре, або ж нічого. У свою чергу німецький філософ Вольтер мав іншу думку: про минуле – тільки правду. І з ним важко не погодитися.

В історії українського народу було немало трагічних сторінок. Війни, Голодомор. Непоправимої шкоди завдала примусова колективізація. Мільйони людей з ярликом «куркуль», а насправді це були просто умілі, трудолюбиві господарі, загинули у засланні до Сибіру та на Соловках. Не давали потрібного результату і штучно створені колгоспи.

Про цю форму організації виробництва на селі вже писано-переписано. І в основному переважає негатив. Але є й окремі позитивні приклади. Про один з них і хочу розповісти читачам газети «ВПЕРЕД». Як саме, колись відстаючий на Солонянщині, колгосп імені Енгельса зумів стати мільйонером? А також про людей, що творили його історію.

За період з 1960 по 1974 роки господарство, яке об’єднувало села Незабудине, Наталівку, Веселе, Хижине, занепало економічно. А причиною стала низька трудова і технологічна дисципліна. Показовий приклад: наприкінці сільськогосподарського року на банківських рахунках колгоспу залишалося усього 300 карбованців. Догосподарювалися!

Не вистачало кормів у тваринництві. Наприклад, силос завозили аж з колгоспу ім.Ватутіна. А це села на відстані - Миропіль, Кашкарівка, Миколо-Мусіївка. Худобу годували, що називається, з колес. Ось чому вона і давала щодоби не більше 3-х літрів молока на фуражну корову. Люди були зневірені у власних силах і доведені до відчаю. Важко сьогодні про таке згадувати.


У 1974 році господарство очолив Страшко Григорій Федорович, агроном за фахом. Ось чому він найперше взявся за землеробство. На поля почали вивозити органіку механізованим загоном Єлізарівської сільгоспхімії. Під посіви вносилися мінеральні добрива. Особливо ефективним був рідкий аміак. І через це висота кукурудзи на полях одразу піднялася на 60 сантиметрів (!) у рості.

Оновили посіви багаторічних трав. Там, де раніше бур’яни випереджали сходи соняшника, кукурудзи, вперше проводилося легке боронування. І цей захід врятував посіви. В результаті піднялася врожайність зернових культур.

Але за сімейними обставинами Г.Ф.Страшко був змушений піти з роботи. І головою колгоспу майже на двадцять наступних років став Сівцов Микола Пилипович, також агроном за освітою. Цей фахівець доклав багато зусиль, аби господарство вирвалося з фінансової прірви, а люди врешті-решт повірили у самих себе, зажили, що називається, по-людськи. Забігаючи наперед, скажу: Миколу Пилиповича було згодом обрано депутатом Верховної Ради України першого скликання. Ось якою довірою користувався він серед односельчан і жителів регіону.


Мені довелося працювати його заступником, пліч-о-пліч вирішувати наболілі питання дня. Тож роки спільної роботи надовго закарбувалися у пам’яті.

На той час перед новообраним керівництвом постало непросте питання: з чого ж почати? І допоміг у його вирішенні головний зоотехнік районного управління сільського господарства Удовицький Олексій Петрович, який завітав з робочим візитом до колгоспу. Ситуацію в галузі він знав добре. Колгосп імені Енгельса на той час займав останнє місце в районі за надоями молока. Не став докоряти, навіть голосу підвищувати на молодого керівника. Дав лише кілька простих, на перший погляд, порад. Це і відбір від кращих корів телят та вирощування з них нетелів, збалансованість, достатність кормової бази. Ну і головне – добросовісні кадри на ферму.

На засіданні правління намітили перспективний план заходів. У його розробці активну участь взяли головний зоотехнік О.І.Куценко, завідуючі фермами О.І.Кононенко, Т.М.Мелещенко, керівники виробничих відділків В.І.Цупров, Г.Я.Тищенко, головний економіст Н.Д.Колкова.

Зайшла мова і щодо престижності самої професії доярки, рівня її зарплати. Давайте пригадаємо, як відбувався виробничий процес. Умови праці – страхітливі. Не було асфальтних доріг і під’їздів, навколо суцільне багно. Доярки вставали о 4-й ранку і добиралися темними вулицями по бездоріжжю на ферму. А починалася робота з носіння на плечах мішків комбікорму, які важили до 50 кілограмів і більше. На літр отриманого молока тоді видавали по 0,5 кілограма комбікорму або дерті, які треба диференційовано розсипати коровам по годівницях.

Далі буде.

Іван БАГОРКО,

ветеран праці, с-ще Солоне

95 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі