• Olena Reynat

Як колгосп став мільйонером?

Продовження. Початок у №№ 20-22 від 22, 29 травня та 5 червня ц.р.

Пригадую далекий 1984 рік. Погодні умови погіршилися, пішов дощ. Треба рятувати кукурудзу. Не дивлячись, що це був святковий тоді день 7 листопада, зібрав людей – О.П.Педенка, П.І.Дворніченка, В.Ю.Грабка, М.Г.Тищенка, В.В.Самарця. Тракторист Максим Коник разом І.М.Дворніченком валом відбору потужностей Т-75 запустили реактивний двигун. Гуркіт стояв ніби на космодромі. Розпечений вихлоп газів почав сушити кукурудзу.

Цей процес тривав у три зміни впродовж кількох днів не припиняючись. Пригадую, будять мене у другій годині ночі: вийшов з ладу підшипник на кукурудзяній лінії. Довелося підняти комірника зі складу запчастин, пенсіонера П.І.Дворніченка, Потрібний підшипник таки знайшли. І через годину уся лінія була знову в роботі.

Зроблю невеличке пояснення. В селі Незабудине було одразу п’ятеро Дворніченків. Та на особливу увагу і повагу заслуговує Іван Максимович Дворніченко, який працював ще й при Тихівському відділенні сільгосптехніки. Це був майстер на всі руки – комбайнер, тракторист, токар вищого розряду. Була ще одна характерна особливість людини – навіть взимку не одягав теплого одягу. Ходив у піджаку, на ногах без шкарпеток гумові калоші. Отакий був наш Іван Максимович!

8 листопада ми були разом із головою М.П.Сівцовим запрошені на весілля до І.Ф.Гладкочуба, який одружував сина на красуні Оксані. Та сама із Заходу України, працювала дояркою на МТФ №1. Так от, після весілля запитує в мене Микола Пилипович:

- Що ж будемо робити з кукурудзою?

А я у відповідь:

- Кукурудзу завантажено до бурту, вже йде сушіння реактивною установкою.

На що голова немало здивувався.

Треба сказати, що у нас з Миколою Пилиповичем ніколи не виникало протиріч чи зауважень один до одного. У кожного була свою лінія в роботі, яка не пересікалася, а певні моменти взаємно вирішувалися. За всі роки роботи жодного разу не звернувся до нього на «ти». Ми не організовували застілля, навіть на день народження чи свята.

Голова активно проводив засідання правління. Тут вже давав собі волю, підвищеним голосом подавляв усіх присутніх. Бували випадки, коли йому ставало зле. І тоді викликали фельдшера Кононенко Людмилу Григорівну, яка для заспокоєння робила укол. Не терпів заперечень, любив похвалу. А хто її не любить?! Колгоспники знали, що у конфлікт з керівником краще не вступати. Бо у нього з цього приводу була одна адреса для всіх…


Дуже важливу роль ми приділяли підбору і розстановці кадрів. Особливо в середній ланці. І відповідальні люди знаходилися. Наприклад, зустрівся в с.Наталівка з Собильським Миколою Михайловичем. Йому запропонував коротко: завтра треба приймати колектив місцевої тракторної бригади.

Дивився на цю добросовісну людину, яка пройшла війну. І серце стислося, коли побачив в очах скупу чоловічу сльозу. Каже, що немає вже здоров’я, сил виконувати таку відповідальну роботу. А я йому про свої болячки: страждаю безсонням, нервові стреси.

Наступного дня Микола Михайлович таки прийняв бригаду. І одразу ж взявся до діла. У аварійному стані була кузня. А як без неї проводити ремонт сільськогосподарського інвентарю, борін? Бригадир забив у землю чотири пакільці, сам розмітив розміри нової кузні. Знайшлися і свої будівельники – Ладний Іван Леонтійович зі своїм братом Василем, іншими механізаторами. Звели шлакоблочні стіни, але на стелю немає перекладин. Дві металевих рейки довжиною 6 метрів знайшов у сусідньому колгоспі «Родина», що в с.Новомар’ївка.

Над селом вже пролітав перший сніжок, але кузню таки закінчили. І залунав такий звичний передзвін.



А ще раніше обклали Наталівський клуб червоною цеглою, бо стіни споруди почали обсипатися, сюди ж перенесли у затишний куточок і бібліотеку. За короткий час впорядкували могилу загиблим воїнам у с.Наталівка. Було виготовлено бетонні плити, на яких викарбовано прізвища полеглих героїв Другої світової війни. Для мене це був особливий об’єкт, від нього не відходив, поки не закінчилися усі роботи. А їх проводила наймана бригада з далекої Грузії. Тепер тут завжди проводяться урочисті мітинги.

Важливу увагу приділили успішному проведенню комплексу польових робіт. І тут не було дрібниць. Наприклад, високоякісне харчування. Цим займалися наші кухарки Н.Драгун, К.В’язова. Завгосп колгоспу В.Д.Грабко забезпечував їх усім необхідним для триразового харчування. Якими тільки смачними були обіди! Борщ з молодою капустою, великими шматками м’яса. Крім мінеральної води – компоти. А ще млинці з медом, яким забезпечував бджоляр І.Я.Шова.

Комбайнер Г.І.Піднебесний дуже полюбляв пиріжки з «потрібкою» і картоплею, а ось його колезі Г.П.Мелещенку, як дієтику, готували окремі страви.

І яка тільки прекрасна людина у своєму трудовому пориві. Її просто ніщо не може зупинити. Так вийшло, що комбайнер В.В.Самарець поранив ногу до крові. Я привіз у степ фельдшера Л.Г.Кононенко, яка зробила перев’язку. Тепер що, додому комбайнеру. Ні в якому разі! - заперечив той. І вже знову за штурвалом комбайна.

Всі учасники жнив були охоплені змаганням за найвищий виробіток. Його організовувала голова профкому Ніна Петрівна Собильська. Щодня випускалися оперативні бюлетені з результатами намолоту, про кращих жниварів розповідало місцеве радіомовлення.

А якось у степ до агрегатів приїхав секретар райкому партії Я.І.Похиленко. Він вручив грамоту комбайнеру В.С.Головку за найвищий денний намолот у районі.

Згодом, на районному святі врожаю, відзнаку вже отримав увесь механізаторський колектив господарства. За перше місце в збиранні ранніх зернових колгосп нагородили автомашиною УАЗ-450. Голова М.П.Сівцов зробив на ній почесне коло по доріжках стадіону «Колос».

Далі буде.

Іван БАГОРКО, ветеран праці, с-ще Солоне


43 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Закінчення. Початок у №№ 25-29 ц.р. Вчені займалися наукою, іноді провадили науково-практичні експедиції. Так 9–13 вересня 1942 року під керівництвом Архангельського науковці Зубенко, Моцний, Мороз