Я вірую у творчість і красу

Знаковими, цікавими і незабутніми, як для музейного працівника, стали зустрічі з видатними людьми нашого краю. Вони своїми здобутками, талантом, творчістю, вмінням прославили Солонянщину і стали відомими далеко за її межами. Це П.П.Храпко, Л.С.Дворніченко, Н.І.Семенова.

В далекому 1996 році відбулася знайомство із художником-аматором Храпком Петром Павловичем, який проживав у мальовничому селі Любимівка поблизу балки Канцерка. Усе життя у рідному селі був одинаком, боровся із хворобами (інвалід з дитинства). І разом з тим ця щедро обдарована художнім хистом людина створила не лише велику кількість оригінальних полотен, але й грала на багатьох музичних інструментах, очолювала сільський Будинок культури. А у сільській школі вчила дітей малюванню та музиці.

Петро Павлович мав загальну середню освіту. Вчився малювати і писати самотужки. Те ж саме стосується й гри на музичних інструментах. Був слухачем Московського Всесоюзного заочного університету мистецтв, створеного владою для освітньої підтримки художників-аматорів.

У художньому доробку Петра Павловича особливе місце посідають портрети, пейзажі, натюрморти. Цікавими є жіночі портрети, написані з односельчан, можливо дещо ідеалізовані жіночі образи – образи-мрії сільського художника, який так і не пізнав щастя кохання… Свою біль, тугу за нездійсненним коханням він виливав на папері, бо залишив по собі дуже цікаву і своєрідну інтимну лірику, до речі писав і гумористичні прозові фейлетони та гуморески на злободенні теми того часу.

Особливе місце в творчості художника мали тематичні композиції, в яких автор намагається осмислити суперечності життя України в ХХ ст. Це стосується і композицій, присвячених Голодомору, подій Другої світової війни в Україні, життю односельчан у мирні, але безрадісні колгоспно-созівські часи.

Майже в кожній хатині села Любимівка зберігаються картини П.П.Храпка.

За життя художника була організована одна-єдина персональна виставка в грудні 1996 року, на яку було представлено близько 30 полотен різного жанру. В 2003 році на базі картин Храпка Петра Павловича була створена картинна галерея. Нині його роботи експонуються в музеї історії Солонянської селищної ради і є окрасою музейної експозиції.

Пам’ятною була зустріч і з народним майстром писанкарства, соломоплетіння, вишивки та виготовлення етнічної ляльки Дворніченко Людмилою Сергіївною, жителькою с. Калинівка. Людиною творчою, неординарною, непосидючою. І це знайомство-співпраця триває вже близько трьох десятиліть. Кожного разу при зустрічах черпаєш щось нове. Бо Людмила Сергіївна – носій цікавої інформації з народознавства, етнографії та декоративно-ужиткового мистецтва. Вона завжди в пошуку нових ідей по відродженню давніх звичаїв, обрядів з циклу календарно-обрядових свят. А ще постійний учасник Міжнародних та Всеукраїнських фестивалів та виставок декоративно-ужиткового мистецтва, член регіональної спілки майстрів народного мистецтва при Дніпропетровському Будинку Мистецтв. А з 2015 року є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України – єдина на Солонянщині. В 2015 році – у складі делегації майстрів декоративно-ужиткового мистецтва побувала в Болгарії, м.Софія, з виставкою «Рушники Подніпров’я».

Багато робіт Людмили Сергіївни зберігається в творчих колекціях Австрії, Канади. Майстринею відтворена дуже цікава серія весільної обрядодії: загравання, сватання, випікання короваю, весільний поїзд, а також відтворена серія жіночих сорочок.

Майстриня активно займається краєзнавчо-дослідницькою роботою: збирає легенди, перекази рідного краю, народні пісні. Свого часу свої знання, вміння передавала дітям Калинівської НСШ, викладаючи образотворче мистецтво та відроджуючи звичаї і обряди рідного краю.

Майстриня увесь час в процесі пізнання. Кожного дня, в безперервному циклі сільського життя та буденного побуту, викроює години для творчості.

В даний час створює Різдвяні Новорічні прикраси з природнього матеріалу, з соломки, а саме диво жар-птиці, Різдвяні павуки, дідухи.

Такоюж незабутньою і знаковою була зустріч з Семеновою Наталією Іванівною – засновницею Живого музею-садиби Микити Коржа на зимівнику козака Олександра Пластуна. Людиною творчою, самобутньою, справжньою берегинею козацького роду, невтомною трудівницею. Близько десяти років тісно спілкуємося і співпрацюємо разом з ветеранським клубом «Веселі посиденьки», що більше 15 років існує при КЗК «Музей історії» Солонянської селищної ради. Спільно беремо участь в обласних фестивалях «Петриківський дивоцвіт», «Пасіка Сірка», у виставках і презентаціях м.Дніпра, селища Солоного, с.Сурсько-Михайлівка.

Знайомство з садибою та її експонатами не залишає байдужим нікого. Подвір’я музею, немов декорація для зйомок фільму з козацького життя. Чудовими орнаментами і сюжетами розписані стіни й вікна, безліч знайомих і близьких серцю українця речей. Господиня садиби показує вишивані рушники, старовинні ікони, сорочки, посуд, ладанки та інші речі, роздивлятися які можна годинами. А розповіді про історію села вже слухати – не переслухати! Про Коржа тут складають легенди, мріють про сховані у землі козацькі скарби, і взагалі дух Запорозької Січі тут відчувається не менше, ніж на Хортиці.

Ворота та хвіртка до садиби постійно відчинені. Тут завжди готові приймати гостей: проведуть оглядову екскурсію, заграють на баяні та заспівають, обдарують виробом із солоного тіста. Коли гості заздалегідь попереджають про приїзд, господарі ще й обід приготують із капусняком та коржами, які тут фірмова страва. Живий музей працює з архівними матеріалами за проєктами «Велика родина» і «Живі мемуари».  

У квітні 2017 року щирі, талановиті, майстровиті люди музею Микити Коржа побували в краєзнавчому відділі Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки. Привід був поважний – презентація книги Зінаїди Грушко-Колінько «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення» та видань, які побачили світ за підтримки працівників музею: «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославськой губернии и уезда, селен

ия Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа» Дніпровського видавництва «Ліра» (2017); «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» Олекси Стороженка. На захід приїхав із Запоріжжя «історик за фахом і художник за покликанням» Мирослав Добрянський, майстер живопису козацької тематики. Він розповів про роботу над картинами, які подарував живому музею. Письменник Віктор Стус наголосив, що відродження України починається з відродження історії таких невеличких селищ, як Сурсько-Михайлівка. Музей, на думку письменника-краєзнавця Миколи Чабана, «цілковите дитя української незалежності» - воістину народний. Щоб зберегти оту золоту нитку між поколіннями для наслідування життєвого досвіду дідів-прадідів, створюються фільми, друкуються книги, висвітлюється діяльність музею у пресі та на радіо і телебаченні.

Свій життєвий досвід і душевне тепло очільниця народного музею-садиби Микити Коржа Наталія Іванівна Семенова відтворює у своїх картинах з вовни. Головним секретом  майстерності Наталії Іванівни, мабуть, можна назвати те, що вона малює з душею і тільки те, що їй подобається: «Колодязь, квіти понад стежкою, калина, сонце, небо, пташки, колосся - все це знайоме з дитинства і рідне серцю…»

Її життєва мудрість звернена більше до духовного життя, червоною ниткою проходить тема роду, родини, рідної хати, символів села, любові до прекрасного Божого творіння.

Дуже вдячна Всевишньому за зустрічі з такими цікавими людьми, бо впевнена, що Господь посилає нам саме тих людей, які розкривають потаємні струни буття, людей зі спорідненими душами.

Наталія ДАНИЛЬЧЕНКО, директор музею

історії Солонянської селищної ради