Я вірую у творчість і красу

Знаковими, цікавими і незабутніми, як для музейного працівника, стали зустрічі з видатними людьми нашого краю. Вони своїми здобутками, талантом, творчістю, вмінням прославили Солонянщину і стали відомими далеко за її межами. Це П.П.Храпко, Л.С.Дворніченко, Н.І.Семенова.

В далекому 1996 році відбулася знайомство із художником-аматором Храпком Петром Павловичем, який проживав у мальовничому селі Любимівка поблизу балки Канцерка. Усе життя у рідному селі був одинаком, боровся із хворобами (інвалід з дитинства). І разом з тим ця щедро обдарована художнім хистом людина створила не лише велику кількість оригінальних полотен, але й грала на багатьох музичних інструментах, очолювала сільський Будинок культури. А у сільській школі вчила дітей малюванню та музиці.

Петро Павлович мав загальну середню освіту. Вчився малювати і писати самотужки. Те ж саме стосується й гри на музичних інструментах. Був слухачем Московського Всесоюзного заочного університету мистецтв, створеного владою для освітньої підтримки художників-аматорів.

У художньому доробку Петра Павловича особливе місце посідають портрети, пейзажі, натюрморти. Цікавими є жіночі портрети, написані з односельчан, можливо дещо ідеалізовані жіночі образи – образи-мрії сільського художника, який так і не пізнав щастя кохання… Свою біль, тугу за нездійсненним коханням він виливав на папері, бо залишив по собі дуже цікаву і своєрідну інтимну лірику, до речі писав і гумористичні прозові фейлетони та гуморески на злободенні теми того часу.

Особливе місце в творчості художника мали тематичні композиції, в яких автор намагається осмислити суперечності життя України в ХХ ст. Це стосується і композицій, присвячених Голодомору, подій Другої світової війни в Україні, життю односельчан у мирні, але безрадісні колгоспно-созівські часи.

Майже в кожній хатині села Любимівка зберігаються картини П.П.Храпка.

За життя художника була організована одна-єдина персональна виставка в грудні 1996 року, на яку було представлено близько 30 полотен різного жанру. В 2003 році на базі картин Храпка Петра Павловича була створена картинна галерея. Нині його роботи експонуються в музеї історії Солонянської селищної ради і є окрасою музейної експозиції.

Пам’ятною була зустріч і з народним майстром писанкарства, соломоплетіння, вишивки та виготовлення етнічної ляльки Дворніченко Людмилою Сергіївною, жителькою с. Калинівка. Людиною творчою, неординарною, непосидючою. І це знайомство-співпраця триває вже близько трьох десятиліть. Кожного разу при зустрічах черпаєш щось нове. Бо Людмила Сергіївна – носій цікавої інформації з народознавства, етнографії та декоративно-ужиткового мистецтва. Вона завжди в пошуку нових ідей по відродженню давніх звичаїв, обрядів з циклу календарно-обрядових свят. А ще постійний учасник Міжнародних та Всеукраїнських фестивалів та виставок декоративно-ужиткового мистецтва, член регіональної спілки майстрів народного мистецтва при Дніпропетровському Будинку Мистецтв. А з 2015 року є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України – єдина на Солонянщині. В 2015 році – у складі делегації майстрів декоративно-ужиткового мистецтва побувала в Болгарії, м.Софія, з виставкою «Рушники Подніпров’я».

Багато робіт Людмили Сергіївни зберігається в творчих колекціях Австрії, Канади. Майстринею відтворена дуже цікава серія весільної обрядодії: загравання, сватання, випікання короваю, весільний поїзд, а також відтворена серія жіночих сорочок.

Майстриня активно займається краєзнавчо-дослідницькою роботою: збирає легенди, перекази рідного краю, народні пісні. Свого часу свої знання, вміння передавала дітям Калинівської НСШ, викладаючи образотворче мистецтво та відроджуючи звичаї і обряди рідного краю.

Майстриня увесь час в процесі пізнання. Кожного дня, в безперервному циклі сільського життя та буденного побуту, викроює години для творчості.

В даний час створює Різдвяні Новорічні прикраси з природнього матеріалу, з соломки, а саме диво жар-птиці, Різдвяні павуки, дідухи.

Такоюж незабутньою і знаковою була зустріч з Семеновою Наталією Іванівною – засновницею Живого музею-садиби Микити Коржа на зимівнику козака Олександра Пластуна. Людиною творчою, самобутньою, справжньою берегинею козацького роду, невтомною трудівницею. Близько десяти років тісно спілкуємося і співпрацюємо разом з ветеранським клубом «Веселі посиденьки», що більше 15 років існує при КЗК «Музей історії» Солонянської селищної ради. Спільно беремо участь в обласних фестивалях «Петриківський дивоцвіт», «Пасіка Сірка», у виставках і презентаціях м.Дніпра, селища Солоного, с.Сурсько-Михайлівка.

Знайомство з садибою та її експонатами не залишає байдужим нікого. Подвір’я музею, немов декорація для зйомок фільму з козацького життя. Чудовими орнаментами і сюжетами розписані стіни й вікна, безліч знайомих і близьких серцю українця речей. Господиня садиби показує вишивані рушники, старовинні ікони, сорочки, посуд, ладанки та інші речі, роздивлятися які можна годинами. А розповіді про історію села вже слухати – не переслухати! Про Коржа тут складають легенди, мріють про сховані у землі козацькі скарби, і взагалі дух Запорозької Січі тут відчувається не менше, ніж на Хортиці.

Ворота та хвіртка до садиби постійно відчинені. Тут завжди готові приймати гостей: проведуть оглядову екскурсію, заграють на баяні та заспівають, обдарують виробом із солоного тіста. Коли гості заздалегідь попереджають про приїзд, господарі ще й обід приготують із капусняком та коржами, які тут фірмова страва. Живий музей працює з архівними матеріалами за проєктами «Велика родина» і «Живі мемуари».  

У квітні 2017 року щирі, талановиті, майстровиті люди музею Микити Коржа побували в краєзнавчому відділі Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки. Привід був поважний – презентація книги Зінаїди Грушко-Колінько «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення» та видань, які побачили світ за підтримки працівників музею: «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославськой губернии и уезда, селен

ия Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа» Дніпровського видавництва «Ліра» (2017); «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» Олекси Стороженка. На захід приїхав із Запоріжжя «історик за фахом і художник за покликанням» Мирослав Добрянський, майстер живопису козацької тематики. Він розповів про роботу над картинами, які подарував живому музею. Письменник Віктор Стус наголосив, що відродження України починається з відродження історії таких невеличких селищ, як Сурсько-Михайлівка. Музей, на думку письменника-краєзнавця Миколи Чабана, «цілковите дитя української незалежності» - воістину народний. Щоб зберегти оту золоту нитку між поколіннями для наслідування життєвого досвіду дідів-прадідів, створюються фільми, друкуються книги, висвітлюється діяльність музею у пресі та на радіо і телебаченні.

Свій життєвий досвід і душевне тепло очільниця народного музею-садиби Микити Коржа Наталія Іванівна Семенова відтворює у своїх картинах з вовни. Головним секретом  майстерності Наталії Іванівни, мабуть, можна назвати те, що вона малює з душею і тільки те, що їй подобається: «Колодязь, квіти понад стежкою, калина, сонце, небо, пташки, колосся - все це знайоме з дитинства і рідне серцю…»

Її життєва мудрість звернена більше до духовного життя, червоною ниткою проходить тема роду, родини, рідної хати, символів села, любові до прекрасного Божого творіння.

Дуже вдячна Всевишньому за зустрічі з такими цікавими людьми, бо впевнена, що Господь посилає нам саме тих людей, які розкривають потаємні струни буття, людей зі спорідненими душами.

Наталія ДАНИЛЬЧЕНКО, директор музею

історії Солонянської селищної ради

15 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі