І в Болгарії звучав акордеон…


Це було для декого справжнім сюрпризом. З нагоди Дня знань в Солоному на площі перед будинком культури тривав концерт за участі кращих виконавців району. Мелодії вересня дозволяли і дорослим, і дітям отримувати справжню насолоду. І ось раптом навіть ті, хто ніколи не вештався і не вештається в музичних колах, очима і вухами прикипіли до гри юного акордеоніста з Башмачки, десятикласника Назарія Чепчака. Він дарував глядачам чарівну мелодію популярного лібертанго.

Ця лірична, прониклива гама звуків говорила лише про кохання. Тому відразу ж розчинилася у повітрі і торкнулася сердець. Бо почути приємне звучання акордеону – сьогодні вже рідкість. Аплодувати Назарію було за що. Справжній талант був помічений і нагороджений. На жаль, нині спостерігаємо, слово «акордеон» стало ніби архаїчним, тобто, застарілим і не модним. А якби частіше ось так, як того дня, звучав на концертах акордеон, то й ніколи не спадав би до нього інтерес.

Після виступу Назарія вдалося домовитися з ним зустрітися в стінах Солонянської музичної школи, в якій навчається останній шостий рік. Вже тоді розібрав нестерпний інтерес до того, про що дізнався від юного незнайомця, і що розповість про Назарія його викладач Кухтін Світлана Василівна, яка, до речі, навчає дітей грі на баяні, акордеоні вже 35 років.

Довгоочікувана зустріч відбулася. І ось що почув про Назарія:

- Це обдарований хлопчина. Про це свідчать і його перемоги на різних музичних конкурсах та фестивалях. Зокрема, в 2017 році здобув перше місце на дитячому музичному фестивалі в Болгарії. Звичайно, щоб досягти таких успіхів треба вміти віддавати себе усього музиці, любити її. І якби Назарій був нездатний на це, то тут не допомогла б йому навіть природна обдарованість.

З певних обставин, знаю його ще з дитячого садочку. Нічим особливо не виділявся. Хіба що сором’язливістю, яка і сьогодні ще про себе нагадує. А ось батьки його, Віктор Федорович та Лілія Василівна, помітно виділяються. В усьому активні, особливо в облагородженні українських звичаїв та культури на селі. А коли вони зі своїм третьокласником завітали до музичної школи, я була трішки здивована. Але справжнє диво сталося пізніше – за рік навчання Назарій опанував програму і другого класу. В третьому класі зі своїм другом-акордеоном - вперше в стінах музичної школи виступив успішно на концерті. За що ж так він полюбив акордеон? Знаю. Пригадую, як він просто «їв очима» Богдана Лимаря з Аполлонівки, коли той в його присутності дуже «апетитно» грав на акордеоні. Це важко передати словами. Це треба було бачити. Це мало найбільший вплив на хлопчину. Ніякого музичного поневолення з боку батьків не помічала. Назарій не був інструментом батьківських амбіцій. Він кожного разу сам заявляв про себе, працював на себе, не байдикував, а впевнено робив своє життя кращим. Своєю грою приносив радість не тільки собі, а й тим, хто його слухав. Ось так на Солонянському музичному небосхилі засяяла зірка Назарія Чепчака. Хоча ту зірку він і не помічав, бо для нього це захоплення було просто розрядка, відпочинок, або, як заведено у нас висловлюватися, «хобі». Так саме оте «хобі» і прикрашає життя не тільки Назарія, а й у нас усіх. Як не дивно, але для багатьох чорно-білі клавіші акордеону назавжди залишаються великою таємницею.

З нетерпінням читач, мабуть, чекає і думок самого Назарія:

- Дехто вважає, що досягнути успіху в музиці можна лише наполегливою працею. Згоден. Але найголовніше – треба музику полюбити. На даний час навіть не уявляю себе без музики, без звуків акордеону. Якби це не відбулося – було б великою помилкою в моєму житті. Постійне відчуття радості, пошуку робить мене щасливою людиною. Як і захоплення баскетболом, їздою на велосипеді, гра на акордеоні додає сили, впевненість, зміцнює духом.

Що ж до цього ще додати? Хотілося б, щоб і в 60, 70, 80, і в 90 років… Назарія Вікторовича плескали по плечу і жартома говорили: «Талант не проп’єш!»

На цьому, знову ж таки, не можу поставити крапку. Як тут не нагадати слова талановитого українського прозаїка Григора Тютюнника: «Мало бачити. Мало розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові».

Коли зустріч закінчувалася, сотворилося і ось таке фото, на якому, як бачите, між Назарієм і Світланою Василівною плюсом став акордеон. А потім, не стримуючись, звертаюся до Назарія:

Будь ласка, розтягни міхи, зроби заключний акорд нашої зустрічі.

І знову зазвучало неминуче, не в’януче танго. Сподіваюся, що і ця розповідь стане для Назарія Чепчака своєрідним «дипломом» і доброю згадкою про незабутні роки навчання в музичній школі.

Григорій ПЕТРЕНКО, громадський кореспондент





91 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі