• Olena Reynat

І знову зустріч

Стояла та пора осені, коли з дерев тільки починало падати перше збагрянене листя і тонкий хрусткіт його вже було чути під колесами велосипеда. Цього разу вирушив на зустріч з 15-річною тритузняночкою Юлією Баралей, ім’я та прізвище якої вперше вийшло на публічний простір після того, як стала чемпіонкою району з бігу на коротку дистанцію. Перше враження від зустрічі: висока, струнка, усміхнена, спортивна, емоційно забарвлена думками, роздумами.


Дівчина видала цікаву інформацію про себе, батьків. Все говорило про те, що душа і тіло Юлії вже наливалося дзвінкою молодістю. А роки їй підказували - настає час творити своє ім’я. Тому і готувалася вийти на чергове тренування.

Не вважав себе спортивним фахівцем, але з фізкультурою, бігом теж мав теплі стосунки. Разом виходимо на вулицю. І несподівано для себе і для Юлії запропонував разом пробігти стометрівку. Тільки й почув: «Нема проблем – побігли». Це було так втішно для 58-річного, який відстав від Юлії метрів на п’ятнадцять. Гадаєте було соромно від цього? Аж ніяк. Радів від того, що побачив біг майбутньої чемпіонки світу. Про це тоді я їй так і сказав, про це так в 2005 році написав і в районній газеті «ВПЕРЕД». Як дізнаюся пізніше, цей недвозначний натяк і гучний прогноз запалив Юлію на тривалий час.

Йшли роки. Ніби щодня відчував гупання серця від тієї незабутньої, а точніше «унікальної» стометрівки. Закрию очі - і насолоджуюся бігом майбутньої чемпіонки. Та хотілося вже почути і про досягнення Юлії на міжнародних спортивних аренах. І вони не забарилися. З офіційних джерел стало відомо, що в 2007 році на молодіжному чемпіонаті світу, який зібрав найсильніших легкоатлетів з 216 країн, Юлія Баралей здобула золоту медаль на дистанції 400 метрів. А через два роки подібне сталося і на чемпіонаті Європи. Та найголовніше - вона не тільки бачила вогонь найбільшого спортивного свята планети, який запалав на літніх Олімпійських Іграх в Лондоні в 2012 році, а й була його учасником. Про щось інше дізнатися про Юлю не вдавалося. Титулована чемпіонка здавалася мені вже недосяжною, а про зустріч з нею міг лише мріяти.

Із швидкістю переможних забігів Юлії летіли і мої роки. 25 квітня цього року 75-річний ювілей зібрав за один стіл найдорожчих людей. Традиційно кожне чергове вітання супроводжувалося – знаєте чим. Не кажу чим, бо ця «фізична вправа» мені все життя не дуже подобалася. А коли здавалося, все йшло до завершення, нагадала про себе мобілка, яка змусила усіх замовкнути. На всю кімнату прозвучало давнє знайоме: «Це я, Юля Баралей. Хочу привітати вас з ювілеєм…» У відповідь говорив одне, а думав про інше. О ні, тільки не про стометрівку. Бо якби її Юля запропонувала, то з математичних міркувань, мабуть, відмовився б. Їй - 32, мені - 75. Хоча, відверто кажучи, така велика різниця й не дуже злякала. Але… Якби ж не оте «але».

З подальшої телефонної розмови від Юлії чую: «А в мене теж сьогодні день народження. Стометрівку, мабуть, відкладемо. Іншим разом побіжимо. Сподіваюся, ця справа ніколи не матиме строку давності». Після такого повідомлення, вам, дорогенькі читачі, навіть важко уявити, що я тоді відчув і пережив. І хоча розумів, що чарка серцю не товариш, я все-таки цього разу здався. І то була щаслива мить. І не остання.

Вже знав, що Юлія проживає в Дніпрі, працює тренером-викладачем, продовжує в Запоріжжі навчання, виховує п’ятирічну донечку. А наступного дня після гостювання у батьків через Солоне буде добиратися додому. Отже, для мене ще залишилася можливість домовитися про зустріч. І вона відбулася. Хоча вона і була короткочасною, але вдалою, насиченою інтересом один до одного. Саме запропонований знімок і зафіксував довгоочікувану зустріч. Говорили про все з радісним хвилюванням, зворушливо. Але найцікавішим було те, коли Юля зважилася на одну відвертість. Ось про що від неї почув і повідомляю про це дослівно: «Після нашої зустрічі в 2005 році про «хі-хі», «ха-ха» думати не доводилося. На життя стала дивитися через призму газетних рядків, написаних вами про мене. Вони не дали опинитися в порожнечі, не стати «бігаючим нещастям». У тренування вкладала всю себе. Вимогливо, терпеливо. Тому мої очі бігали і продовжують бігати по рядочках тієї мотивуючої статті. Навіть напам’ять їх завчила. Викладені в ній поради і прогноз не розчинилися в повітрі, не вивітрилися, привели мене аж до самого Лондону. Цілющі рядки тієї статті весь час рухали мене до перемог».

Ну як після такої відвертості не писати, не творити, опускати руки… Саме цю наступну щасливу мить і мав на увазі. І якби знімав фільм про Юлію Баралей, то він би вийшов під назвою «І знову зустріч». Тож під таким заголовком читайте сьогодні про невигадане, життєве, неповторне, незабутнє. Хай все це чимось світлим позначиться на всіх.


33 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі